Коли простір наб’ється, як подушки, вовками,
І останні, наче тромби, перекриють дороги,  
Твоє небо продовжить палати зірками й
Жодний вовк не порушить твого кровообігу.

І коли потовстішають цегляні стіни,
Що зростають навколо, і закриють всі виходи,
Твій човЕн і крізь вікна зугарно плистиме,
І все це не порушить твого рівного дихання.

В час, коли найсильнішим забракне нервів,
І, як мотлох, повиснуть їхні руки з хоругвами,
Тобі лиш знадобиться невелика перерва,
І вона не порушить наснаги шляху твого.

Навіть кОли стихійність страшного торнадо
Змусить лід із вогнем помінятись місцями,
Серед перших ти будеш, хто дасть собі раду
І хто влучно і вчасно прийде до тями.

Тож запалюй на небі зірчані масиви
І серед вовчого вою твори вірний свій вирій.

Твої схови виповняє неприборкана сила,
І твій човен не відпустять води нашої віри.