Недільний ранок. Листя – ані руш, – Поодиноке, земляних відтінків. Цей день безликий, як бетонна стінка, Яку ніяк не обійти довкруж. Нема ні звуків, ані кольорів, Останній змито макіяж природи. На цьому тлі не хочеться виводить Ні спогадів, ні помислів, ні слів. Так має бути. Інколи. Коли Вже спорожніли ластів'ячі гнізда, І входиш в день, неначе аркуш чистий Творець перед тобою простелив. Усе лишити, скинути, пройти, Не перейматись болем учорашнім, Бо хоч дивитись в день грядущий страшно, Та в нім усе ще в сяйві чистоти. У нім душа і мудра, й молода, В нім на морозі сонце розіллється. І все, що причаїлося у серці, Відлуниться в віддалених світах.
|