Моя віра чудес не просить –
Просто плечі приймають хрест.
Наша осінь – хіба ж це осінь? –
Це пронизливий крик небес.

Це відверта, як рана, сповідь,
Це тривожний набат предтеч.
Тільки знову ми не готові
Хрест узяти свій так, як меч.

Чи Голгофа для всіх єдина?
А чи Юда для всіх один?
Кровоточить моя країна,
Біль виприскуючи з судин.

Налетіло з півнеба круків,
Натягло над землею хмар,
Чи не Юді цілуємо руки?
Не за нами гримить дзвонар?

Та потягнеться мироносиць
Тонко цівка у час..
Лишень
Серце просить, – о як же просить! –
Переграти свій судний день!