Невже я для тебе уже – назовсім?
Кинута зорям насміх?
Стигне над нами, відживши, осінь,
Прошита вітрами наспіх.

Стигне дорога камінно-гулко,
Тануть сніги непевні,
Місто моє розтеклося провулками,
Втупилось в ватну темінь.

Нащо цей вечір в теплі кашеміру,
В сяйві блідих лампадок?
Скільки зневірі моїй до віри?
Од вірності та й до зради?

Скільки ж тривати цьому міжсезонню
В місті, в мені, у слові?
Йду по життю – по краю вздовж безодні,
Вибраної з любові.