Спинився човен – в полі між комах. Куди пливти... Зелене безбережжя. Це був його прорив, а може, крах. Радів осонню, блискавці, одежі. Хтось кинув продірявлений сачок, Росли із днища вишні, абрикоси... А човен висихав... гойдався... мок... І снилися чайки та альбатроси. Отак би звільна вкорінився там, Розпався на дошки, безкрилі мари. Та зрушили ручиська – за сто грам. В село прийшла царівночка Тамара. – Я щойно з "Еспаньйоли". Це – прикол? Не впишеться злидота у декори. Тут буде дітвора кричати: "гол...". Це ж закапелок, шість км до моря. Ні скабки не лишили на межі. Човни-блукальці всім одвік чужі. Окремішнім за друзів - дощ, вітри. А кілометрів там не шість, лиш три... https://www.facebook.com/photo.php?fbid=955137751214063&set=a.136243329770180.23899.100001535411743&type=3&theater
|