Відійшла напередодні Різдва Богородиці. Греблею золотаві мрії-сонцята котяться... Кіт сусідський лапу обпік, спинився на кладці. Байдужі їй перегони, юрба можновладців. Йде Шура повз човни, доярню, заглядає в стійла. Не треба вже її синам ні лозинки, ні пійла. Одежина тепер навічно, хустка хрещата. Побачить когось отам, пожаліється тату. Нарешті сама-самісінька, пенсія ціла. Борщ варити навчилася, а суп не зуміла... Знасилував бідну Шуру молодик жонатий. Благовірний стерпів, порадив "таких оминати". Була Шура поштаркою, в сумці листи, "Мурзилка"... Менший син Микола - невиправна помилка. Старший помер на Уралі, дружина - в монашки... Судити покійницю - гріх, розуміти важко. Дивлюся вслід – полотно буття сіре, вузлисте. На чорну старість відклала болячок із триста. Хтось викликав міліцію, пес її винуватив. Нащо сину-п`яниці на оковиту давати? Ходила-плавшудила, спала під чужим тином. У шістдесят - палиця, пахла димами, кмином. З матір`ю моєю молилася, втрачала масу. А я бурчала: болотом - боса, внесе заразу... Їла, мовчала-нишкла…померла в бабдомі вчора. Усохло тіло, зів`яла сільська мандрагора... Хата її в бадилинні, невістка пригляне. Сіється сім`я крізь тини - просяне, конопляне... Тьма жінок-нещасниць в реаліях, літературі. Гвалтують, цитькають... Царство небесне - Шурі. Хронічне затуркання, серпантини-депресії. Махну пером з Полтави - тихій жертві агресії... 2015 https://www.facebook.com/photo.php?fbid=953156314745540&set=a.136243329770180.23899.100001535411743&type=1&theater
|