Замісила осінь з жовтим листом На світанку сонячний пиріг. Горобиних ягідок намисто Сипонула в росяний моріг. Обійшла легенькою ходою Ще дощем незрошені поля Подивитись, як озиминою Зеленіє втішена земля. Задивилась у озерець очі, Там, де верб зачервлена коса, Де відбилась вся її жіноча Зріла, недівоча вже краса. Та краса, що пахне спраглим тілом, З персами, як яблука в садах, І з вустами, наче вишня спіла З іскрою бажання у очах. Вся така жагучо-соковита, Чиста, як кохання почуття... Лиш в куточку рота сумовита Зморщечка. Як спомин про життя.
|