Терпіння, радіння, осоння... Ні осуду, ані гримас. Була за душею погоня. Ніхто не спинився, не спас. Тепер ти сама, як вітрисько. Кричи на ворон чи мовчи. До гір, де божки, наче й близько. Шаліти - чимало причин. Виблискуєш... Крила не вічні. Видніші залізо, алмаз. Десь там, над хмаринами Ічні, Спіткає піїт-свинопас. "Атож, занесло ураганом...". Покаже медалі, книжки. Ти спинишся, душе, поганиш. І знову лишишся ні з ким. Не хочеться множити лесток. Оглянеш байрак, ватерпас... Крокують мучителі - престо - До самітів, байдиків, баз. Кури фіміам на привіллі. Спускайся, міси на коржі... Нав`язано клечання-зілля. Марчіють жалі... міражі. Віншовані бісом шерепи. Від шавок - ні зиску, ні шкод. Приземлено. Квасиш халепи. І чистиш блокнотик, ренклод. Стискаєш долоні міцніше... Хлоп`ят пробачаєш - за мат. Утішишся виссю та віршем. І Бог тобі - цензор, собрат. 2015 https://www.facebook.com/photo.php?fbid=939857266075445&set=a.136243329770180.23899.100001535411743&type=1&theater
|