Бувають слова, що уміщують сонце. Отримуй, тобі адресований вітер. Навстрічу - оказії та незнайомці. Хтось мовить: "Quo vadis?" , а хтось: "окропіте...". Фуркочуть і гнуться колеса фортуни. Твій син підростає, не хоче вівсянки. Ти шила слюнявчик... вітрила для шхуни. Знов бітум трамбують, чекають на танки. І мусиш мовчати... І каву молоти. У зливу прослухаєш арію Тоски. Зриваються в безвіч сусіди-пілоти. Дорожчає тиша... насіннячко... соски... Між слів-дирижаблів, словес-незабудок Летять словокулі... А в тебе - жар-птиця. Мереж. Вишиванням заробиш ескудо. Є бісер в чарунках і нить-блискавиця. А там і зима попритрушує мирти. Утиснеш картини в осріблені рами. Придбаєш знелюднений хутір і скирту. Курчата й ослінчик доручаться мамі... І байдуже лайки, хвальба, лжегерої. Бо є успадковані сіті-тенета. Назвали тебе і крутою, й сестрою... Довкола ковбасяться вівці... естети... Святенники топчуть алею месії, Припрошують взяти у скоєнні участь. А ти - між отими, хто поле засіяв Посеред вселенської повені-бучі. https://www.youtube.com/watch?v=uf6PZus0goc
|