Сергій НегодаЧОЛОВІ У ВОГНІ Підійди в одинокості! Пригорнись чолом до щоки. Торкни мій живопліт примхливих королів з дороги. З-під твоїх чобіт забіліли чорні квіти од воріт. Від дощової мли втопились тополі за вітром. Привіт, пройдисвіт! Від сивини потік дурисвіт! Ти, щось розрив з бойових могил? Ой, молодий! І в твій світ грізних слів входить в подобі ріки мій Бог! Розмилось Дніпро, що жорстоко скипіло з-під чобіт. Виходь зі сліз, ми мчимо до зримих стовпів повз двори. Говориш, що гордий лик во плоті? Ні, - доскіпливий! Витопчи шлях від тинів до борозни допитливий! Із вінців золотих воріт позирни із отчої вічності. Мій віл спинив королів! Говориш, що в Росії воздвиглись чолові у вогні і йдуть на Київ-світ. Простий вінок зі ста слів освітивсь від квіток гортензії. Отой потік з подібним фортисимо віків пішов убрід. Почни, коли ніщо гріховним! Почни оці злі доби від строгості. В житті в нього косо, розгонисто в голові від отчої вічності. Одні королі і провісники в голові від попільничок мільйонів. І зовсім припалий пилом змій-пілігрим втопивсь в Дніпрі. Нині і прісно, горить і двигтить цей мотор світів. І збив від скорбот золоті колоски від стіни до стіни. Помчимо повз охололі зорі в розвій крил, що з вітром. Їй-бо, пророк освітивсь во плоті і пішов, і втопивсь в … Тільки він – мов тінь по моїй сірій бойовій долі вирізнив добродіїв з України – тих, що хлібом і сіллю.
|
2015 © Сергій Негода |