Я був у Празі сотню років тому, –
У цій старій церковці між могил...
Було тут щось з дитинства мого, з дому –
І хруст хреста, і тінь Баби Яги...

Мости і замки, Кафка, Швейк, кав’ярні...
І Якуб Мучка – чех, мій юний друг.
Пливуть у Лтаві лебеді попарні,
Здається, так, мов «чайки» по Дніпру.

Європа.
Центр.
Королі і «Шкода»...
Я Чехію за три дні полюбив.
Політика.
Релігія.
Природа...
Гриби – мов храми.
Храми – мов гроби.

Я в Чехії, як у дитинстві ріднім,
Де в нашій хаті чехи мали дах*...
Де на горищі гномики і відьми,
В льохах – горілка і свята вода.

...Глибока висота пісень народних,
Які співали з Якубом вночі.
Блаженна не політика, – природа...
Ростуть на храмах трави і кущі.

Ласкава тиша зір над шумом Праги.
Беру їх в себе.
Легшає мій шлях.
І світиться, вознесений над прахом,
Вселенський дух...

І меншає Земля...

*У хаті мого дитинства в селі Ужова Рожищенського району до 1944 року жили чехи.

31 трав. 15.