Він кізяками кидав, наче снігом. Показував посвідчення... перо... Довкола мене танцював і бігав. І нісенітниці, як шви, поров... - Ну хто ти є? Губєрнія далека... От я мастак! Мене пустили в рай. Ти підпарканна. Та мене лелека Лишив на троні, а тобі - сарай! Стояла я, котила картоплину... Щипала від хлібини - для пташок... І мислила: гойдали там людину, А зріс віслюк у піні... Тихий шок. І що робити маю - поетеса... Коли мистець-вухань гарцює так... Пожива різна... Тут - ячмінні плеса. А він жував бетель... скажений мак. І соромно за нього, і крилато. Таке цабе прийшло під чисту хату.
|