Вона товаришує із найманим бійцем і пацифістом. Коли приходять потеревенити, пахтить винцем і тістом. Колишній вбивця то регоче, то в келих мутно плаче. - Як був у Лівії, дружина зрадила. Життя собаче. Вона мовчить, обох жаліє, бо дружбани таки хороші. Не духопелили отут клієнтів, не позичали грошей. Обидва - однокласники, ще сниться парта крайня... Коли її хтось хоче, вислизають: "Ми в скверик, Аню...". Безхатьки лементять, а ще вигулюють Додо - тер"єра. Вона - повія середньостатистична, без сутенера. Лиш три аборти відбула і двічі вени зашивали... Вітчим бив по щоках, а п"яна мати жебоніла - "мало...". Задимлені іконки, пеньюари, псевдооргазми, зради. А що дітей не буде, то вона частково навіть рада. Перемотала пацифіста ручку полосатим скотчем - Бард пише на шматку шпалер у дощ, під ніс рядки вуркоче... Вона не любить шоколаду, Хічкока фільмів, садомазо. Із неї малював латентний гей-француз картину маслом. Ще параноїк був - курдупель - завіз в котедж посеред лісу... Купив обручку, мармелад, весільну сукню і валізи. Тепер у Ані крос щоденний - від школи аж до хащі. Оката жінка у веснянках, а світ кричить: "Пропаща...".
|