Ігор Павлюк* * *На сцені життя знову страшно й самотньо буває. У петлі горизонту тріпоче солона душа. Я випав зі зграї, я випав із чорної зграї. До білої зграї усі мої нерви спішать. Алмазну пилюку наносить диявольський вітер На воду, на очі, на хліб, на йодовану сіль. Немає нам щастя в червоному зовнішнім світі, В похмільнім азарті шалашних колгоспних весіль. Нема благодаті у війнах усіх проти всього, Безрукі, безногі, безокі мої земляки... Туди, вертикально, лягає крізь мене дорога. На ній тільки спокій душа може світла знайти. Розвиднилось нині... Попереду гостра безодня. І п’яною бабою доля народу стоїть. А пам’ять? А пісня? А віща зоря Великодня?.. А літера «ї»? Як фізику космосу, будуть вивчати у школах Мою біографію крізь телескоп-мікроскоп. Сльоза на сльозину, Як зірка на зірку... По колах... Душа моя прийде до Бога від азій, европ. Звірина любов до життя і рослинна – до смерті, Як приклад, світитимуть добрим нащадкам моїм. Зі сцени історії добру легенду не стерти, Яка народилась в майданні часи холуїв. Я випав зі зграї, я випав і з білої зграї... Мені не дивуйтесь. Ще пес мій сьогодні не їв... 4 лют. 15.
|
2015 © Ігор Павлюк |