Василь Голобородько

* * *
простір зелені солов’ї підпалили зорею

тиша всілася за кожним столом пророслою м’ятою

віднаходжу за темним стебельцем себе
з долонями розкритими для слів початку

млинове коло упливає за повіки дівчат
ідіть спати
бійтеся колеса лісу і веретена вітру
затуляйте віконце півнем що червоніє уранці

із золотих воріт виїжджають на схід
вершники із джерельцями
сіль горішніх пагорбів біліє на плечах
вони не повернуться ніколи додому
містком із кленових кісток

© Павло Кричевський