Нервовий тиждень краю добігає...
Окремі дні — аж до тремтіння пальців.
А іноді, буває, відчуваєш,
Ти — полотно, натягнуте на пяльці.
Ніщо дарма у світі не дається.
І гроші — найдешевша, мабуть, плата.
А найдорожче — коли платиш серцем
Й з роками розумієш, як багато...
В безсонні ночі дивишся у небо,
Розслабитись не можеш й відпочити,
І думаєш: навіщо тобі треба
Таку ціну, не за своє, платити?
А особливо, як якась нікчема,
Що без грошей і дулю в ніс не тицне,
Так, мимохідь, у тему чи не в тему,
Недобрим словом, мов ногою, хвицне.
Воно ж своє на тебе приміряє...
Нещастя це не може зрозуміти,
Його убогий мозок не сприймає,
Як без грошей, та ще й для всіх, робити?
Побісишся, полаєшся про себе,
І спільну ношу завдаєш на плечі,
Собі сказавши: "Ну, комусь же треба!"
І йдеш вперед, хоча і не предтеча...