укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44153, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2014.11.30
Роздрукувати твір

Євгенія Більченко

Госпіталь



Воєнний госпіталь в Ірпені.
Пацієнти з обличчями мертвих Будд.
Сосни сплять стоячи: уві сні
Вони бачать Америку й Страшний Суд.

Старенький служка скиглить про православ’я.
На КПП ошивається радісний протестант.
Вицвіле на його футболці «I love you»
Схоже на посланий небом, проте запізнілий, грант.

Працівниці з місцевого клубу
Тролять солдатів бездарними текстами.
Солдати мовчать. Вони завжди мовчать. За ними – немає
боргу.
У будинку навпроти живе косоокий тесля:
Коли він хоче зробити стіл, –
Виходить труна на високих підборах.

Я читаю їм вірші (читаю стисло, бо обмежують працівниці),
Читаю про «щось нейтральне»: про війну, сказали, не
можна.
На відміну від сосен, − мені вже давно нічого не сниться:
Ні Голгофа, ні Голівуд –
Ні щось протилежне, ні щось тотожне.

Коли смерть стоїть за спиною, як блудний син,
Не наважуючись заступити за твій поріг,
Хочеться бачити тільки чесних людей −
І тільки хижих тварин:
Годувати їх з теплих, як шахти, рук − десь на Холодній
Горі.

Харків – місце без винятків унікальне.
Донбас – місце без винятків просране.
Київ… Місце банальне, як студентська їдальня,
Де товклися ми, де товктимуться наші діти порожнім
просом.

Діти, нарешті, виростуть, перейнявши наші каліцтва і
міражі.
Вони будуть ходити в богему, як ми ходили під міномети:
Дівчата всміхатимуться чоловікам (переважно чужим),
Чоловіки всміхатимуться у відповідь,
Почуваючи себе метрами.

Воєнний госпіталь в Ірпені.
Самодіяльні хори з райцентру – офіціозні й кумедні.
Сніг засипає все – навіть чорні халатики лікарів.
Снігу байдуже,  куди падати:
В нього нема документів…

−   Ти знав про це? Звісно, що знав!
−   Знав, та не говорив.

23 листопада 2014 р.

2014
© Євгенія Більченко
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні