Воєнний госпіталь в Ірпені.
Пацієнти з обличчями мертвих Будд.
Сосни сплять стоячи: уві сні
Вони бачать Америку й Страшний Суд.

Старенький служка скиглить про православ’я.
На КПП ошивається радісний протестант.
Вицвіле на його футболці «I love you»
Схоже на посланий небом, проте запізнілий, грант.

Працівниці з місцевого клубу
Тролять солдатів бездарними текстами.
Солдати мовчать. Вони завжди мовчать. За ними – немає
боргу.
У будинку навпроти живе косоокий тесля:
Коли він хоче зробити стіл, –
Виходить труна на високих підборах.

Я читаю їм вірші (читаю стисло, бо обмежують працівниці),
Читаю про «щось нейтральне»: про війну, сказали, не
можна.
На відміну від сосен, − мені вже давно нічого не сниться:
Ні Голгофа, ні Голівуд –
Ні щось протилежне, ні щось тотожне.

Коли смерть стоїть за спиною, як блудний син,
Не наважуючись заступити за твій поріг,
Хочеться бачити тільки чесних людей −
І тільки хижих тварин:
Годувати їх з теплих, як шахти, рук − десь на Холодній
Горі.

Харків – місце без винятків унікальне.
Донбас – місце без винятків просране.
Київ… Місце банальне, як студентська їдальня,
Де товклися ми, де товктимуться наші діти порожнім
просом.

Діти, нарешті, виростуть, перейнявши наші каліцтва і
міражі.
Вони будуть ходити в богему, як ми ходили під міномети:
Дівчата всміхатимуться чоловікам (переважно чужим),
Чоловіки всміхатимуться у відповідь,
Почуваючи себе метрами.

Воєнний госпіталь в Ірпені.
Самодіяльні хори з райцентру – офіціозні й кумедні.
Сніг засипає все – навіть чорні халатики лікарів.
Снігу байдуже,  куди падати:
В нього нема документів…

−   Ти знав про це? Звісно, що знав!
−   Знав, та не говорив.

23 листопада 2014 р.