Сьогодні день — ну зовсім не осінній!
Мов сонях, сонце так яскраво квітне.
У Таценках* озера сині-сині
Й над ними небо радісно-блакитне.
І ліс прозорий зовсім, хоч привітний,
Давно вже роздяглись берези й клени.
Й весь час шепоче вітер в верховітті
Високих сосен, як завжди, зелених.
Та й кущ ожини ще хапа за ноги
Й листком зеленим весело киває.
Сухим листом засипало дороги
І запаху грибів уже немає.
Іду, бреду... і наче розчиняюсь
У лісовім вселенськім тім спокої.
Тут якось час мене не підганяє
І в світ проблем не тягне за собою.
Наш вік не щедрий на такі хвилини,
Нема його на споглядання тихе.
Тому й воно для мене дуже цінне
Напередодні вже зимових віхол.
Ще трохи потопчу сухе це листя
І лісовим наповнюсь я спокоєм...
Такого ж бо нема у нас, у місті,
Тож, мабуть, заберу його з собою.