Опубліковано: 2014.11.01
Поетичний розділ: Переклади

Павло Кричевський

***

Перевод с украинского из Лины Костенко

***
Не узкая тропа вела к вершине.
Там многие оставили следы.
И плакала Мария Магдалина,
Что не подал никто ему воды.
Верхом спешили. Ехали возами.
Заполонили все собой окрест.
И Божья Матерь плакала слезами -
Поможет ль кто нести ему тот крест?
Что ж вы, не люди? Вас не попросили?
Жалеете ж вы нищих и  калек,
А здесь идет ну ладно, не Мессия, -
Пусть смертный просто, просто человек!
Гудит толпа и каждый место ищет
Поближе. Кто-то подбодрил: терпи,
И вот Голгофа. Вот Череповище! –
Хруст черепов. Молчание толпы.
Оружье? Страшно? Это ль оправданье?
И что охрана сделала б толпе?
Средь многих шел один, и в наказанье
Тяжелый крест тащил он на себе.
И хоть бы кто! Кому же дело было?
Спешили   люди   место захватить, -
И всех желанье видеть захватило,
Как умирает, как он хочет пить.
И он упал. И руки стали синими.
Тогда нашелся добрый человек:
Усталый и бредущий с поля Симон.
Он и помог ему – один из всех.
Закончилась кровавая забава,
И люди стали расходиться те.
Вот парадокс: заплакал лишь Варавва,
Разбойник не распятый на кресте.
Он пожалел, а может быть Пилату
Был благодарен, иль прозрел он – вот!
Ведь Божий Сын пред ним понес расплату,
А он, разбойник, все-таки живет.

2014

Ліна Костенко
***
То ж не була вузесенька стежина.
Там цілі юрми сунули туди.
І плакала Марія Магдалина,
що не подав ніхто йому води.
Спішили верхи. Їхали возами.
Похід розтягся на дванадцять верст.
І Божа Мати плакала сльозами —
та поможіть нести ж йому той хрест!
Чи ви не люди?! Що за чудасія,
дають старцям, підсаджують калік,
а тут же йде, ну, добре, не Месія, —
людина просто, просто чоловік!
Юрма гуде і кожен пнеться ближче.
Хтось навіть підбадьорює: терпи,
вже он Голгофа, он Череповище! —
хрущали під ногами черепи.
Сказати б, зброя, це хіба єдине?
Так що б зробили стражники юрбі?
А в юрмах тих малесенька людина
тягла хреста важкого на собі.
І хоч би хто! Кому було до того?
Всі поспішали місце захопить.
Воно ж видніше з пагорба крутого,
як він конає, як він хоче пить.
І він упав. І руки аж посиніли.
Тоді знайшовся добрий чоловік:
наморений ідучий з поля Симон,
що йшов додому в протилежний бік.
Коли ж звершилась вся ця чорна справа,
і люди вже розходилися ті, —
от парадокс: заплакав лиш Варава,
розбійник, не розп’ятий на хресті.
Чи пожалів, чи вдячен був Пілату,
чи втямив, темний, раптом щось нове:
що Божий Син таки іде на страту,
а він, розбійник, — він таки живе.

© Павло Кричевський
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/40786/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG