![]() | Опубліковано: 2014.11.01 Поетичний розділ: Переклади |
Павло Кричевський***Перевод с украинского из Лины Костенко
2014 Ліна Костенко *** То ж не була вузесенька стежина. Там цілі юрми сунули туди. І плакала Марія Магдалина, що не подав ніхто йому води. Спішили верхи. Їхали возами. Похід розтягся на дванадцять верст. І Божа Мати плакала сльозами — та поможіть нести ж йому той хрест! Чи ви не люди?! Що за чудасія, дають старцям, підсаджують калік, а тут же йде, ну, добре, не Месія, — людина просто, просто чоловік! Юрма гуде і кожен пнеться ближче. Хтось навіть підбадьорює: терпи, вже он Голгофа, он Череповище! — хрущали під ногами черепи. Сказати б, зброя, це хіба єдине? Так що б зробили стражники юрбі? А в юрмах тих малесенька людина тягла хреста важкого на собі. І хоч би хто! Кому було до того? Всі поспішали місце захопить. Воно ж видніше з пагорба крутого, як він конає, як він хоче пить. І він упав. І руки аж посиніли. Тоді знайшовся добрий чоловік: наморений ідучий з поля Симон, що йшов додому в протилежний бік. Коли ж звершилась вся ця чорна справа, і люди вже розходилися ті, — от парадокс: заплакав лиш Варава, розбійник, не розп’ятий на хресті. Чи пожалів, чи вдячен був Пілату, чи втямив, темний, раптом щось нове: що Божий Син таки іде на страту, а він, розбійник, — він таки живе. © Павло Кричевський |
Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”
Джерело: https://poezia.org/ua/id/40786/