Отак би і сидіти між курчаток.
Не знати, де шиття кінець, початок.
Лузати книги, бігати до Олі...
Боятися циган - бо хитрі, голі...
Увечері виходити на лавку,
Шептати "відпусти мене..." під гавкіт.
Жаліти: розминулися в ярузі.
Усі таїни вибовтать бабусі...

Отак би і лишитися дівчам,
Щоб не було роботи копачам.
Отак би і рости собі... вербою,
Щоб ні ганчірки, ні арен... ні бою.
Отак би і пишатися корінням -
Аж до Землі ясного піднебіння.

Мелена. Люстри...
Осінь. Чорторий.
Стрибай.
Мовчи.
Не ти замовник Гри.
Є ескалатор. Подивися вгору.
Минай кістки, палати, шатра, нори.
Тобі – твоє, ніхто його не взяв.
Повторюй траєкторії ферзя.

2014