О, пане, ця осінь знов нагадала про вас, Дощопадом сумним, що збиває волоські горіхи. Розпогодилось небо і засяяло, наче топаз Пам'ятаю тоді від веселого вашого сміху. Ви приїхали потягом, що звався «Осінь-Зима», Пересіли у звичну маршрутку потім до мене, Я чекала вас довго і чекала таки недарма, Ви принесли дарунок – сонце у грудях черлене. Ви мене зігрівали і промінням світилася так Ваша сяйвом душа і... сивина у волоссі, Відреклася на мить від мене мирська суєта, А, здалося, на осінь. Ви до мене, гадала, назовсім.
|