Ігор ПавлюкРАННЬООСІННІ НАСТРОЇ 1. В глибині липневого світання Хочеться поспати... Та встаю... Осінь в цьому році буде рання, Далеч золотитиме мою. В чорній дірці простору і часу Добру душу пастиме душа, Стерши пам’ять, мов пісок з обчасу, Вражу кров із фінського ножа. Злі пісні про темну долю пишуть Недруги зачумлені мої. А в мені росте всесвітня тиша Вічним медом зоряних роїв. Висота колодязна, глибока Манить, манить грішного мене... У пекельний шум чи райський спокій? Зробить правду, а чи обмане? Для душі бронежилет шукаю. Бо війна. Бо скрізь переформат. Бо слова сердець не відмикають. Штильно фестивалить автомат. 27 лип. 14. 2. Молоденька красива осінь Вигляда з-під копиці літа. Ні у кого вона не просить А ні ласки, а ні налити. Ворохнеться дитяча радість У пошрамленім болем серці. Йду до смерті шляхом парадним Після склянки горілки з перцем. Але друзі, нічна рибалка Завтра вірно мене чекають І стара лісова русалка, Що любов мою пам’ятає. Рання осінь життя і року. Прохолода. Прощання. Сльози. Прабабуся знімає вроки, Доки грози, а не морози. Нас чекає священнодійство. Пес приблудний – мов ангел грішний. Поміж генієм і злодійством Ранню осінь послав Всевишній. Журавлині хрести у зорях Скоро з’являться... Десь на Спаса. І ріка уже не прозора, Мов космічна до себе траса. Золотіють поля хлібисті. А на сході війна... остання... Вже цілуються плід і листя. Рання осінь... Пізнє кохання... 7 серп. 14.
|
2014 © Ігор Павлюк |