Вже вечір, якось непомітно, перефарбовує блакить,
Над містом тихим і привітним липневе мариво висить.
Жагуча полуденна спека кудись неспішно відійшла
Але, напевно, недалеко, бо хвилі ніжного тепла,
Немов у вату, обгортають будинки, вулиці, сади,
Що мов завмерли і чекають хоча б краплиночку води.
Її ж нема... Та, мабуть, скоро впаде вечірня вже роса,
Бо перші зірочки, спроквола, зійшли на темні небеса...