Чорних віршів…
Ніколи, ніколи, ніколи!

Білобарвною хмарою линуть,
здригнувшись і сплутавшись вщент,
зграї верлібрів моїх,  
що підганяються  натхненно  
та скипають поволі у пристрастях простору періодів своїх,
переплітаючи поривами завірюхи сенсів,  
переливаючись в дзвінкий рій букв,
з яких ліплю натхненне
слово і слово, і слово…
І сплутавши клубок,
тихо тягну їх за нитку Аріаднину,
щоб сказати:
-   Чорних віршів…
-   Ніколи, ніколи, ніколи!

-   Не напишу…