Дерево твого кохання схоже на пальму.
Воно росте біля криниці, викопаної мною
Серед дикої і агресивної пустелі життя
У оазі моєї лелійності.

Більшість коренів п’ють мою воду,
Підживлюються моєю енергією,
Черпають силу із моєї любові,
Щоб робити тебе щасливою,
А задивлений у міражі погляд – ще романтичнішим.

Але деякі корінці заглибилися надто далеко від мене.
Вони пересохлими щупальцями кінчиків
Прагнуть знайти у минулому живицю радості.

Кохана моя дівчинко,
Квітко вечірніх марев,
Лагідний росяний променю,
Стишена музико раю,
Ранку пробуджена ніжносте…
Невже ти не бачиш,
Що довкола пісок і скелі?

Можливо, моя вода, інколи, надто холодна,
Чи скаламучена чужою худобою,
Що пхає рило куди не треба,
Наче дикі самиці – носа
У незахищене серце лицаря.

Але джерело моїх почуттів
Напуває тебе натхненням
Жити, квітнути, плодоносити…

І якщо якась мавпа
Вилізе на пальму твого кохання,
Щоб зірвати насолоду,
Я просто вистрелю гейзером
Чи стану такою ж пустельною скелею.

Як тоді житиме
Дерево твоєї любові?

30-01.07.14