Опубліковано: 2014.06.29
Поетичний розділ: Громадянська лірика

Еліна Свенцицька

***

О життя, я вітаю тужливе ширяння твоє,
Цю розкраяність ліній, оцей паперовий віночок
Щастя, що наші жили навиворіт гне,
І навчаюся мови твоєї зеленої ночі.

А над нашим базаром мететься юрба аонід,
І ридають сирени над нашим осіннім вокзалом.
Люта осінь, чому ти мовчазно над нами стоїш,
Як в’язниця Господня, що долі собою зв’язала.

Знову парус розп’ятий і сірий летить в океан,
І стоїть кипарис, наче полум’я, чорне і довге,
І ніяк не розкриєш забутий колодязь життя,
І покинеш, і туга собою огорне.

Української тугою стягнуті наші шляхи,
Де залишена мойра нам сльози розпечені витре
І де чорний лелека над дахом мовчазно стоїть
І вдивляється в обрій, в розхитане небо, в повітря.

2014
© Еліна Свенцицька
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/40160/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG