Ні дзеркал немає, ні годинників. Лиш ікона в правому кутку Сиротливо світить за родиною. Піч – як степ. І рай на рушнику, Вишитий, напевно, прабабусею Хрестиком черленим, наче кров. Із озерцем, лебедями-гусями І трьома словами з молитов. Світить сива зірка над ялиною, Вітерець старенький під листком… Це в душі. Це зветься батьківщиною. Пахне материнським молоком. Колобродить нечисть склобетонова Біля сеї пам’яті століть. Злого мерседеса вікна тонові. Сон, мов кров, стікає по стволі. Де був ліс – тепер склади алхімії. Шушера базарна править бал. Ви прийдіть, прийдіть, волхви мої. Зчинимо тут зоряний скандал! Зоряним дощем слід злота змиється. Ні дзеркал, ні гуски, ні ікон… Тільки знову – як насмішка – Змій і ця… Ще – Господь, Який же і вогонь…
|