Вдягаючи різні костюми і маски,
живу на межі
водевілю і драми,
гублю мимохіть режисерські підказки
в отруйних потоках
щоденного спаму,

не зіграні ролі
дрімають у генах,
і навіть прозріння буває замало,
щоб вчасно зійти зі зрадливої сцени
у мудру безпеку
глядацької зали…