укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44193, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2014.05.30
Роздрукувати твір

Сергій Негода

БАЛАДА ПРО зафарбований  день

Як мені викрасити за день  
один звук  осоружної війни?
Хочу наблизити  серця дівчаток  
до серця дітей - під  лелече  крило.
На батареї зелені декорації,  
Ат,  все у крові. –
І манять дівчат  журавлі.
А старшій було дев’ятнадцять.
А ще не було молодшій навіть тринадцять.
Розквітлий чубчик у халепі берез
повний  багряних принад.
Я пролітав над  курганами,
а внизу сивий ковиль  - пахучий до сонця,
Моя бравурна фінтовочка
навперейми зупиняла одних  горобців.
Яке презирство у них до війни?  
Затія – за гроші примусила їх захищатись!
У той ранок пірнав у гуляй-поле, все -  в сльозах,
один соловей зависав на вітрах.
Новісінький танк  вибухнув  
із зрізаних горизонтів.
Прямо з кургану  із трьох округлих
тираконів запахло вугіллям.
І ті самі у западні  
десять бідних чеченців  
у засідці  любили свій край.
А дівчата з хрестами гвинтівок не бачили крові  
на броні і просили їх:
«сделайте милость»,  не стреляйте!..
А старша  сестра, дійсно старіючи,
як від кошмару, затуляючись рукою,
піднімалася дибки  над Донбасом.
І командувала тонко:
-  Оце халепа! - Ану -ка!
А я не затнуся! Це  мій оковир.
- Ой мамочка ! .. Ой рідна! ..  
- Вогонь! Вогонь! – Давайте у яму!
І - залп з  автоматів прошив ненависть!
У затишку густих отав виростали хлисти.
Царівні  лежали  поранені  - без крил.
Мені голосили ще у вусі:  "Девчоночки, не стреляйте!"
Поріділи  чисті криниці без хмар на Донбасі.
Наче б кам'яна, моя  бабина біль.
Летів із Дмитрівки до дівчаток,  
гей сила крил ожила.
Аж раптом озвалася  мукою рілля,
і затнулася – впала, як метрва.
Кружляло небо – над нею,
крило понижалося все до землі.
Тихо і ніжно тлумило в грудях,
і терпнули серця – акорди!
В очах плакала верба,
зарябіла акацією дорога.
Із трав замаривів вітер.
Опалився гарячий подих і зник у вирії.
Заплакав востаннє - і згасла з очей Оксана.
Перетягнули Оксану  із поля бою у хлів,
Туман непролазний визрів в останню  дівчину!
Ти чумний, ти чуйний!  - Опісля розривів
пішов за  туманами! Розвіявся весь.
І знову  чути плач малечі, кричать дівчата!
Кому у світі  – щось не так?
Діти  обідрані - збирають патрони без батьків!
Протяжність  крику  землі залила заливи.
Памороч  висілок вирвала переліски з очей.
А я, зупинившись на смертному рубежі,
забарився... І чую:
- Ой , мамочко ! ..  
- Ой , страшно мені! ..
- Ой , мама ! .. -
І знову: А де ж ти мамо моя!  
А з  БТР волає: – А- а--а! -  загорівся солдат!
І вже перед кулями  літають  гарячі кулі.
Упав і злетів. Упав і злетів!
Лівіше вовчого бугра загорілися волохаті кущі.
Згоріли за мить солдати і жарко так, що не встиг
чорний сніп закрити від кривавого свавілля.
Оглох навіки. Онімів назавжди.
Відлуння  у вухах, а я - над полями безкрилий,  
не почув білих лебедів, що летіли на північ.
Побачив, як стікали   кров'ю,  стікали  рани,
їй-бо... не встиг заволати...  
А  душі кричали,  кричали, кричали...
Розмазуючи мої  криваві крила на Україні...
І падали лелеки на землю.
Без тями – у   трави гіркі.
Полини, полини, полини...
Хотів підніматися знову.
Не зміг протягнути навіть  руки до крила.
Вперше   за очима погаснув світ.
Попіл очей стягнув у біль останній подих.
Вітри все наяву колисали крила мої...
Вітри колисали крила моєї Батьківщини.
І маму мою колисали в траві.
А діти кричали, кричали, кричали.

2014
© Сергій Негода
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні