Голос на голос, мов риба на рибу, ляга.
Пісня надривна корчмарська витає над ставом.
П’яне тут все: дядько Міха і Баба Яга,
Місяць новенький і верби – старенькі заграви.

Бунт, каяття і печаль одночасно у душах ростуть
У конолюбів оцих, книголюбів заядлих і мрійних.
З присмаком крові у час цей в термометрах ртуть.
Люди чекають грошиськ за народження трійні.

Бій пів життя, пів життя незаласканий біль
Тут, як ніде, відчуваєм душею, кістками.
Швидший за звук і за світло пегасовий лет, а чи біг...
Легший за пір’я пожбурений в ближнього камінь.

Тут би я віку дожити, скажу вам, хотів,
Злізши з дев’ятого поверху многоетажки,
З темних, отруйних, духовних моїх холодів,
Різних заяв епатажних.

Тут мені в душу ніхто так, як десь, не плював,
А як поранив – природа зализує рани...
Я ж усе більше і тонше вечірня трава,
Що перед січнем вертається в спогади ранні.

14 трав. 14.