Люблю цей світ, як білий лист паперу,
Де я останній вірш не написав,
Де жив не так сьогоднішнім, як ерою,
В сльозині прочитавши небеса.

Між ситими від благості духовної,
Між злими, одержимими й теде,
Я плив під білим парусом на човнику
До Бога, добрих, зоряних людей.

Вони ще є – шляхетні, світлі, мучені
І мічені – освячені тому.
А світ ще пахне кров’ю і онучами,
А світ ще має війни і тюрму.

І молоко, й колиску, сльози ніжності,
Прощання, прощу, прощення, пісні.
І пташеня, й зайча з чудними ніжками,
І висота в пекельній глибині.

Печаль поганська, радість християнська тут...
І навпаки...
Язичником я був.
Тепер з хрестом бреду посеред хамства,
У світло трансформуючи журбу.

У світі, де стріляють сіллю в серце,
Де без хреста не підеш за Христом.
Де хоч-не хоч, а будеш завжди в герці
Із бісами, царем, собою, псом...

Де хоч-не-хоч, а будеш у любові,
Якщо ти сам полюбиш вертикаль...

Наразі я ховаюся у слові,
Як в морі харалужному ріка.

15 трав. 14.