Опубліковано: 2007.02.23
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Вiкторiя Тищенко

Когда просыпается день над собором

Когда просыпается день над собором,
кленёнок – презрев заземленную ширь -
возвыситься хочет над сереньким бором,
проткнуть небосвод, словно мыльный пузырь.

И солнца хлебнуть, как оранжевой фанты,
толпу окропить из смелеющих уст.
А ветер, украв у кого-то пуанты,
ее приподнимет на цыпочки чувств.

И эти цыплята с глазами невинных,
друг в друга вдувая соблазна зарю,
не вспомнят, как жгли христиан в Десятинной,
мололи неправильных в Бабьем Яру.

Кленёнок растет, но становится ниже,
берет у небес, но земле отдает.
Так ты с каждым годом проходишь все тише
по улицам, где скоморошил народ.

И видишь ты рощу в синеющей роби
над ржавью заводов, пропахших как дуст.
А корни – глубокие давние скорби,
а кроны – неслышная легкая грусть.

2003
© Вiкторiя Тищенко
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/3978/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG