Не муч  мене, доле.
Відчуй, мене воля.
Пафос на світло.
В подобу грубу
роздерли серце
цією зимою.
Фронтом лихі істоти
тримають на тирлі світ.
Нечувані пастки
з афектами війн  
і знову синдроми
побачення рабів.
Mежі продали за душі,
за праведне  - грішні.
За тліюче царство пітьми
золото притягує вогнем душу.
За сивину дірявої голови
паморочить  стару пекло-країну.
Сумної пам'яті лицедійство,  
аж очі в кривавому тумані.
Ошпарені окропом принади.
Білі чесноти ударять свій  грім.
Кріплення не впадуть у гріхи,
але дзеркала вилуплять  пихи.
Із яйця-райця вийдуть  
усі патології і вилетить жертва жива.
Палачі грітимуть марення
під градусом фантазії.
Побачиш і ти двійників
без комплексів  і халеп душ.
Не муч  мене, доле.
Відчуй, мене воля.
Пафос на світло.
Не тяни жили,
не дерзай мене,
магічна тривого.
Не крути виклики,
не розпинай  мене  на   смерть.
Відчуй початок на золотому пергаменті.
Яким палачем ще дратує  нурт  України?
Яким тиражем ще грає збір щедрих податків?
Одур який у законах німіє від дрижаків.
Ото вам час без вождів шаленіти від добра.

Яким ще звитягам найтяжче спіймати ману небесну?
Не бійся охороняти мости від  шарлатанів.
Прийде  на сповідь  охоча  доблесть.
Імпровізація з охрою неповторно  зрадіє,
Осліпла  влада у німбах, заходять монстри
і  шастають привиди,   вхопили Бога за бороду.
Найнебезпечніше  коливати свій хрест гідності.
Інакше  ципоньки отримують ексклюзив життя.
Незборимі герої  справляють магію честі
після випуску в оазис небесного життя.
Здатні на лихо великодушні демагоги.
Без шансів  на нужду  знайшли добро.

Розлюднюється Україна золотою весною!
А хто ще тримає дулю в кармані на з′їзді  забавлюків?
Прагну  не старіти, але   в голові вітер і пісня.
Одягти дозор за катами у безвиході каяття,
Щоб не привабити на грішників на фіміам слави,
Дарма, що всі привілеї життя як одна підозра.
У дзеркалі правди  сліпить тільки власна велич,
Частіше розправляй крила, доле моя!
Оголоси дволике мафіозі, що відрікають мене.

Музо, не народжуйся з гірким досвідом.
Урок життя  без привілеїв - це один доказ!  
Та як перетворити візу до сонця без  ревнощів  
твоїх заздрісників, коли все приватизовано?
Обернена до себе дуля в  кишені, а не краса.
Починай набухати  воля, геть  ілюзію щастя.
Охоче втрачаю незвичайні іскри надії.
Допоки у  симфонії лякають людей,
без надії вірю у  нашу перемогу.

Над невмирущим  
над  божевіллям
вся Україна.
Народ, приймай   Кобзаря,
і  легку кобзу,
                без страху і  до кінця..
                               У щасливій душі ченця
                                                              грає зоря безсмертя.
Хто ще іронізує так  над прірвою  долі  
власні  самоомани скаженої волі?