Ця жінка померла у п’ятницю. Перед самим Великоднем її поховають. Виголошуючи слово прощання, Священик буде казати про те, Що як багато вона зробила для села та історії, Для людей і гір, У яких вони живуть і житимуть уже без неї, Якщо не виїдуть у місто чи у Європу, Хоча і у Америці наших уже багато… Коли людину виправляв у останню путь отець Павло Мадяр Чину святих отців Василіан, То він обов’язково ще нагадував, (Тихо, бо був репресованим, І йому десь на Колимі видалили одну легеню), Що наше життя – то билинка в руках Господа, А весь наш світ – це маленька цятка на мапі України, Яка губиться серед цивілізацій у всесвіті, Але ми Не губимося у ній. Та отця Павла вже давно нема, А той, Хто стоятиме біля відкритої труни І, дивлячись понад головами присутніх, Наголосить на позитивному прикладі, Який показувала небіжчиця дітям та онукам, Учням, сусідам та усім, хто її знав, Працюючи до останнього дня у свої вісімдесят з лишнім літ На благо родини, держави і Бога, У якого не вірила майже все своє життя, Бо будувала комунізм. І лише кілька останніх років… Але, Як би там не було Плакатимуть біля труни усі. І квітів буде багато, І, можливо, Вночі вона комусь насниться, А на Великдень Піде дощ. 18-19.04.14
|