всі ті цвяшки-ялинки у дзиги, неначе прикраса-принада у місті старому.
серце заходиться, наче від того дешевого рому,
що розбавлений був не водою з-під крану та чимось на кров надто схожим,
і привітання хотів повернути. так мало листів перехожим
зараз приходить в письмовому вигляді та на папері, і мертві
більше не заздрять живим, бо адреси ретельно їх стерті,
поки ім'я пам'ятаєш своє, і останні ті декілька літер
душу зігріти могли, доки в серці свистів, наче вітер
в сірих шибках, цей роз'ятрений звук, перетворений в розпач.
хто зрозуміє, почує його тут ну хто хоч.
поки ялинка кружляє навколо рослинної вісі,
так і проходить життя то в надії, то в кризі.
айсберг розсік її деревину і на волі залишив,
більше ніхто про спасіння тобі не напише.
і обіймає, тепло розливає на кілька хвилин,
і залишається номер у книзі один.