Ти живеш у будинку з химерами, дівчинко.
Інколи
Ти піднімаєшся на дах,
Стаєш на краю, між ними і дивишся,
Як вечір лягає на землю,
Щоб кохатися з нею,
Як промінь входить у хмару і розчиняється в ній
Гарячою вологою, що потім
Нахабними краплями заповзає тобі у пазуху,
Стікає між грудей, лоскоче живіт,
Гарячими хвилями накриває свідомість
І робить слизьким одяг,
Що липне до тіла.
Тобі хочеться. Хочеться!
Хочеться стояти на даху цього хмарочоса,
Що вчора ще мав тільки чотири поверхи,
Відчувати як шалено-швидко виростають крила,
Твердішають пипки і шкіра
Вкривається лускою і страх
Тікає від тебе у ніч, а для того,
Щоб повернути його, доводиться
Стрибати у вічність,
Дівчинко.

Той старий химерун, що стоїть у центрі з палицею,
Чи, може, химер, бо WORD підкреслює слово?
(Але химер – це родовий відмінок множини,
А мені потрібна однина чоловічого роду)
Але не буду відволікатися.
Той химерун,
Чи химеруй?
Чи просто... – ну яка різниця?
Так от,
Той старий і бідний представник химер
Стрибає за тобою не розправляючи крил,
Наздоганяє біля самісінької землі
І ловить, рятуючи від загибелі,
Бо ти ще не вмієш літати.
Ти приходиш до себе
Над ранок
І починаєш жаліти,
Що не віддалася своєму рятівникові одразу
Отам, на даху,
Чи під вікнами свого будинку,
На росяній траві,
На клумбі,
Біля сливи, що квітучими гілками заглядає тепер у вікна,
Біля клена, що напружився від тиску соків,
Біля вишні, що своїми білими крилами
Обіймає часто мою машину,
Чи на лавиці, що відкрита вітрам і поглядам…
А наступного дня сусіди
Склали б іще одну легенду про твій будинок,
Дівчинко.
Кохана моя дівчинко…

Минулої ночі
Химери опустилися до тебе.
Вони залетіли через вікно кухні,
Зайшли через балкон,
Пролізли крізь шпаринку у дверях,
Просочилися через стелю і стіни...
Цих створінь було так багато, що зробилося душно і тісно,
Як у міській маршрутці.
Їх голосне дихання дратувало,
Тіла, що штовхалися, були бридкими,
Від запахів приходило запаморочення.
Коли у кімнаті вже не було місця,
Химери почали селитися тобі у голову.
І нехай би селилися, але
Серед них не було одного,
Того, що з палицею,
Того, чоловічого роду…
Може він загинув, рятуючи тебе?
Може згорів як метеорит, падаючи каменем за тобою?
Може отримав інфаркт?
Чи просто заснув перевтомлений, обпершись на єдине майно –
На палицю?...
А може…
За час короткого і стрімкого падіння
Він закохався у тебе,
Дівчинко?

Тепер
Він лежить на даху,
На самому його краєчку із розплющеними очима
І думає:
Чи потрібен тобі він
Старий і бідний?
Дівчинко…

07.04.14