Напівсліпа стара інтервенція
З позеленілим обличчям,
Опираючись на криву палицю,
Нехтуючи активним рухом та сигналами його учасників,
Переходить дорогу.

Її зіниці у формі свастики,
Через яку просвічує червоний колір комуністичної зірки,
Крізь примружені припухлі повіки,
З-під шапки, схожої на каску,
Вишукують жертву.

Поруч із нею, інколи забігаючи наперед,
Ідуть покидьки, вишкребки, виродки,
Жертви аборту радянської системи,
Яничари імперії,
Брудна піна та накип цивілізації,
Яку шумівкою ще не встигли зібрати і викинути
Через недогляд і легковажність.

Раптом стара зупиняється.
Зграя її псів вишкірюється,
Створюючи аварійну небезпеку і стаючи перешкодою
Для руху вперед, для прогресу.

Стара випростовується.
Строкатий виблідлий плащ сповзає на землю.
Те, що здавалося горбом, виявляється бронежилетом.
Обвислі груди піднімаються і стають гранатометами,
Жадоба наживи засліплює душу,
Жовта коса відстібається і падає,
М’язи на обличчі напружуються,
Баба стає подобою чоловіка,
Виблядком історії.

Путь іншу шукатиму завтра.
Хоча…
Це ж моя життєва дорога!
Це моя хресна путь.

18.03.14