Один  дивак на війні каже мені: дай води!
Шарпається  собака! – Босяк  вражає роздягнених бійців.
Пружна оргія шкварить залп вогню,  ось вам воля.
Блискавична спека.  Вигуки куль, аби не здихав.
Над собакою  сивий попіл жебрачить божественних.
На війні не домінує сором, а горить  офіра епох.
Над яблуневими  садами консервна фабрика горить.
Від  елегій одна абрикоса торує собі гармонії.
Хмари умиваються солоною милостиню  Азова.
Огороджений прокляттям  жнець вогню  
зморщений поміж кам’яних валів спочив.
Очі небіжчиків-бійців замулені  ненавистю
насильно проживають мить:  «АНА-А!»
Осикова необережність, бачу бідняків татар,
Лучче мені вмерти, обурилася  бабуся.
Збирайтеся, бабо, війна. Довіку, сяке-таке.
Мене з хати женуть. Аби  здужати ще це.
А кулі пришивають лігвище прохачів.
Батечко, віщі подуріли! Без води, без землі.
П’яна орава із темряви вилітає з криками.
Самовідданні  збуреної тюрми шукають засідки.
Залізні ненажери ганяють згорілі позашляховики.
Розплавлений Крим весь репетує, навіть  у печерах.
Добрий день, дужим із санаторіїв багатих.
А  матушка з порогу:  Спалили всю комору!
Від морозів без  харчів  – і у спеку без кусня хліба.
Зривається діжка нафти, пахтять масні прямо з ніг.  
На дівчаті жовто-блакитної фігури  стікає палаюче мастило.
Нечиста сила роз’їдає очі непрозорими хмарами,
Нічні  зорі шукають здорового глузду на сценах війни.
На піщаній паляниці  палаючі  брижі танцюють в яру.
Чаїне квиління, крилате тавро з блискучою портупеєю.  
Знову  злість зажовтіла цитринами і видихає жарину.
Чари вогню сиплять на  бронзову хустину моря.
Місяць, як божевільний, а із танків кричать щось.
Еч, яке страшне єство сержанта у сварці за прісну воду.
Жаровня війни з пекучим диханням океанів.
Примхи - це не гріхи, осягають  інстинкти в інтуїції.
Марудний мир, коли всі  виходи невільні.
Провісниця  у пиняві  пере  криваві рушники.
Корчма зганяє  журливу машкару до крові.
Потворні  крики  у царстві темряви,
на війні почуття одурених  загравні.
Пристрасна пам’ять дитини  примарна,
а ще зурочені забобони переляканої корови.
Нечищені килими   перевтілені на  ритуальні,
а  Марія розшарілась  - як не заміжня тітка.
Зелені коники на небіжчиках  дразнять
дзеркальних двійників, салютують  з АК.
Ентузіасти з трикольоровими емпіреєми в рум’янцях.
Без одкровень  піднімає п’яний гнів
на ворсові лички чеченських десантників.
Свято фельдфебелів з попільничками маріонеток.
Забивай усіх кабанів, ріж усіх курей. Годуй роту.
Незвичні закликання блукаючих дітей!
Виснажені оченята –  забісовані плакатами,
і  - обличчя парадоксальні, необачні.
Я у війні!  З пробийголовами!  Пішли усі  геть.
Морозиво  в шоколаді на паличці  облизують діти,
матері носяться  казан  сліз і гнів протестів.
На дорозі малий  «ГЕРОЙ!»  розлетівся на друзки.
У тумані ескорт спецназу у грязній формі.
Заціпенів. Кушпела.  Картина весни зависла.  
Фуга, уражена короткою чергою, запнулась.
Лепеха на голові, свавілля по обидва боки канави.
Збудження  звуків розвіялось у вухах.
Завзятий вітер  охоплює осліплені  очі.
Рев ескадри гелікоптерів обстрілює гору.
Пекло таке, наче у царстві мертвих.