Наше кохання схоже на повітряного еквілібриста.
Воно балансує з кольоровою парасолькою
Високо під куполом весни
І намагається втриматися на канаті,
Натягнутому між моїми тілесними мріями
І твоїм духовним еґо,
Між моєю уявною невірністю
І твоїми стабільними підозрами,
Між моєю мудрістю
І твоєю красою.

Інколи налітає буря.
Канат розгойдується настільки сильно,
Що ось-ось те красиве створіння
Впаде і розіб’ється об землю,
Але…

Саме у хвилини найбільшої небезпеки,
Воно бере у руки наші серця
І жонглює ними, наче яблуками,
Утримуючи рівновагу
Між ламаними стрілами блискавок,
Між важкими хмарами непорозумінь,
Пронизане вітром заздрісних поглядів,
Посічене косими скальпелями дощу,
Що мокрим холодом
Сковують рухи.

Після такої негоди здається,
Що в моїх грудях
Б’ється твоє
Серце.

01.03.14