Мене розбудив нині дощ.
Він стукав у вікна, лопотів по підвіконню,
Тарабанив по блясі на даху,
Благав і вимагав прокинутися,
Просив і нагадував:
Нині ж бо дев’ять днів…

Сльози кожного з нас
Стають молитвами.

А може,
Це і не дощ?
Це не звичайний дощ,
Який сповіщає про прихід весни,
Який напуває землю живильними соками,
Це наші молитви,
Що знову стали краплями.

Небесна вода змиває кров
Небесної сотні.

Раніше я не робив цього, але тепер
Вийду на вулицю,
Підійму обличчя до Бога,
Умиюся його благословенням,
Надихнуся його благодаттю,
Укріплюся у переконаннях,
Зміцню стержень гідності,
Наповнюся силою…

Адже я став іншим,
Як і моя країна.

01.03.14