Наказано снайперам цілити в пресу,
бо ці навіжені батькам донесуть,
що їхніх дітей б*ють заради прогресу.
Нам зайві - свідоцтва - про владарів лють.

Хай цілять у скроні, в артерії сонні,
у ті ребровиння, де щирі серця.
Побачивши мертвих, як тягнуть красуні,
пишається чорна байдужість бійця.

Онуки сліпих хижаків більшовицьких,
що хліб відбирали у бідних селян,
не встигли змінити ні думки, ні звички.
Позичити розум нема звідкіля.

В багнистому світі невільності духу,
що майже століття труїв їм серця,
наказано: лемент наглядача - вухом,
бо вище за нього немає взірця.

Та вже не скорити, не змусити натовп
зігнути коліна, схилити лоби.
Втомились миритись, втомились конати
в словеснім сиропі ділків голубих.

Втомились в гаях більшовицьких блукати,
де замість свободи - свавіль-табори.
Будують майдани - надій барикади
і волі підносять на них прапори.