***
Синиці, берези осінньої діти,
Чи можете крилами ще володіти,
Чи, поки береза у золоті листя,
Вона вас гойдає в летючій колисці?
А потім, як прийде їй час облітати,
Як вітер їй віття зачне хилитати,
Закліпають крила, ображені вії –
Невже задля того, що зрадите ви їй?
Але, золотаві кульбабки імлисті,
Не кидайте неню, як літо, як листя,
Хоч зрідка навідайтесь голу глядіти,
Як можете крилами ще володіти.

Якщо ви ще можете... Я вже не можу,
Бо я вже негожа, бо я вже не божа,
Бо я вже сама не своя і не ваша.
Світіть мені, милі, якщо вам не важко,
Отим золотавим березовим сумом,
Що, може, у серці тужливім несу вам...