Сказать, як гарно, слів не вистачає... Шукатиму тепер слова нові, Щоб описать, як веселково грає Під сонцем іній вранці на траві. Як сипле іскри кольорові в очі І сяйвом цим навкруг все обійма... То, мабуть, вже прокралась серед ночі В осінні шати злодійка-зима, Щоб назбирати золота й багрянцю Й в свою домівку скарб цей занести... Але застала осінь зиму вранці, І тій прийшлось тікати, а не йти. Тож діаманти й власні погубила, Втікаючи вона за небокрай. Ох, як же вони сяють, Боже милий! Хоч з поїзда виходь і їх збирай...
|