*** Зі споду в сходу - півночі спочин, Над головою - південь в третіх півнях. Іще ніхто не знає, що почім, І не палає світанковим пір'ям. Коли іще туманністю буття Не сходив схід, не захлинався захід, Лиш Богове лунке серцебиття Єдине видавало творчий захват, Коли іще не глузувала ніч, Сузір'ями ворожачи оманно, Коли ніхто не знав, у чому річ, І мав туман луну за отамана. Сполохані тоді блукали сни По сходинках напівсліпого сходу, Спохорлювались сполохи рясні І жабенятами - шубовсть у воду. ... Але ж іще - ні снів, ні жабенят, То хвилі-немовлята жебонять Над берегами Богових ідей Необережне: хочем до людей!
|