Просівається ранок крізь сито дощу
Несміливим туманним світанком.
Хризантеми, як військо, стоять на посту
Біля мокрого й слизького ґанку.

Тисячі невагомих маленьких краплин
Тупотять по пожовклому листу
І стікають з покрівель тунелями ринв
По-осінньому тихого міста.
…
У глибокій задумі тополі стоять,
Перечікують дощ цей терпляче.
Лиш червона калина, що вибігла в сад,
Пламеніє багаттям гарячим.

Не лякають її ранні ці холоди
Й низьке небо, що точить вологу.
Тож сміється вона у потоках води
Й за красу свою дякує Богу...