І був однак абсурд гуркоту, грому, грози дзижчання.
Якась макітра стальними дротами передавала думки.
Оцего, упхали ордушки у висячий місяць і  ну, реготати.
Ідцачж! Еджярь!  Улро! Облра! уЦяф! Тюща!  Хоцза!-ша-Ха-у!


Очуднення мляве, прямо  з могил нариви нарцисові трухли.
На Луці-Мелешківському  цвинтарі напростець хулили грози.
Напів’явне, їй-богу, п’яне,   обарвисяялося і  мучеників  лайками
накочене  совинцяне накрутхло  так, що озірійці розізлились.

О, халепа-тюпка гордочеревна! Ну і чім ти дурний будеш?
Як завіяозрилася уривками навмання солодка губа на нову роль.
Дівоча молитва  загаласувала. Пожежа! Теє-то, як його. 101!!!
Спасенна стидогуральня  нарядила червону ризу. Халепа - палає!