Анатолiй Криловець

Час не стоїть на місці – йде.
Втікає сонце пріч.
Ще нині день, ще нині день,
Та завтра буде ніч.

І хто тоді тобі ціну
Твою напомине?
Тож не шукай свою вину,
А обніми мене.

І обніми, і не пусти,
Скажи: “Навіки мій!”
Ти ж бачиш, як старі мости
Горять в пітьмі моїй.

Це безпросвіття – добрий гарт.
Лиш іскри – як зірки…
Чи й я любові теж не варт,
Як всі чоловіки?

© Павло Кричевський