Як то людині важко догодить - то час спішить, то не така погода: знову дощить й грязюка на городах, чи сонце, наче в тропіках, смалить. Нам восени бракує завш тепла, узимку - снігу, навесні - вологи, як магільниця, всі у нас дороги і кожна влада нам, ніби чужа. Чи то самі народжені не там, чи то не та дісталася нам доля, що глумитись удома над собою ми дозволяєм прийшлим чужакам. А от своїх не любимо в стократ - якщо сусід успішніший за тебе, то ми йому вночі у діжку з медом підляєм дьогтю (нехай знає гад!) Такі ми є, нам все завжди не так, тільки на себе рідко нарікаєм, похмурі ходим, мучимось, страждаєм, бо знову доля завела в просак. А все, що треба - усміхнутись, тай подати через пліт сусіду руку, прогнати долю безталанну-злюку й гуртом творити у країні рай. |