У центрі міста, не в столиці, а в глибинці живу картину ось таку весна послала: стоїть бабуся, і в полатаній торбинці вона свої на землю яблучка поклала. Бабуся їх не купувала в магазині, сама зростила, у сусідів не украла, вона ці яблучка не раз всю довгу зиму сама руками від гнилих перебирала. В цей час повз неї, заклопотано і чинно проходить безліч усілякого народу. Вам в душу дивиться сам Бог її очима: купіть в бабусі яблучка з городу... Стоїть бабуся, продає, бо їй не личить просити помочі у вас, чи з-за кордону, вона — країни справжнє зморене обличчя, обличчя сивої старенької Мадонни. Отак стоїть, на інших всіх бабусь не схожа, хоча, мов яблучка, і зморщена, й маленька, і відчай в погляді волає перехожим: куди ж ви йдете, людоньки миленькі?.. Можливо, й ви отак за гріх [чи в нагороду] іще постоїте в кінці громад діяння... Купіть в бабусі яблучка з городу… Не ображайте старість подаянням... |