а я була така чудна в`юнка наївна і зелена
ніч виглядала край вікна Того хто міг чаїться в клені
а я не вміла пробачать олжу незрячість мор падіння
тепер чортисько пише в чат як сушить рибу вірші сіно
а я не вміла мов сестра і як гроза я теж не вміла
я піднялась туди де Ра і там лишила змійку тіла
крізь мене слово промінь дощ яскріє серце в причті Зети
час асфальтує пил тих сош якими в Лету йдуть поети
а я не знаю ким живу і ким помру ніхто не скаже
листи приходять на mail ru гнічу сливки здираю сажу
а я ж була мов та Сула що плине в рамцях з очерету
вже на кохання кажуть love а я раба менталітету